....У такі моменти відчуваєш себе найбільш самотнім....
Коли розчарування зчавлює горло і тобі, літаючому над найвищими вершинами
світу, збираючому Зірки з неба раптом рвуть крила... Не відразу
усвідомлюєш що сталось, коли ти розпростертий на лоні похмурого, чужого
міста, чужих людей , чужих вулиць...Не відразу усвідомлюєш біль, бо думки
зупинились, бо тіло твоє відповідно всіх правил самозбереження збирає докупи
всі сили тільки щоб не забути про головне - жити. І ніхто не допоможе тобі у
цей час - бо незнати чи ти сам собі здатен допомогти...І тільки зараз
починається саме страшне - з тьми виходять примарою спогади...Чому? За що?
Ще не минув страх того, як жорстоко рвали тобі крила, з якою силою жбурнули
тебе донизу...
...У такі моменти відчуваєш себе найбільш непотрібним...
Адже ти просто збирач зірок і перлин Світу. Ти відкривав долоні і розсипав
зібране по вітру... І пелюстки найпрекрасніших квітів стелив під ноги...
...У такі моменти відчуваєш себе найбільш чужим....
Поволі підводишся...прямуєш маячливо чужим, мокрим, сірим, чорним, холодним
містом , нетвоїми вулицями з віковічним брудом, ховаєшся від поглядів чужих
і безколірних людей з безколірними очима і великими каменями замість гарячих
сердець. І ти боїшся поглянути на Небо...
...У такі моменти ти не віриш навіть собі...
Примарою іде за тобою Минуле, воно наче хамелеон - ти не знаєш яке воно
насправді.
Ти закриваєш очі - і бачиш мрії і бачиш сни, бачиш збуте і незбуте, то що
було і що колись можливо було змінити але воно було саме так як воно мало
бути...
...І ти прямуєш чужим містом, яке було твоїм Раєм і є Твоїм пеклом , воно
наче замкнуте коло...Ти згадуєш , що ти просто збирач зірок і перлин Світу.
Для того щоб сипати їх по вітру...
...І ти Найщасливіший, щоб там не було.

• 
• 
•